[identity profile] pravda1917.livejournal.com
Классическая биография Л.Троцкого от И.Дойчера (ссылка)

Эта биография, хоть и не идеальна, но тем не менее является классической и практически безальтернативной. В качестве альтернативы можно упомянуть разве что автобиографию самого Троцкого ("Моя жизнь") и труд П.Бруэ (имхо не переведенный на русский) Труды прочих "троцкоедов" обычно столь же "обьективны", как труды постсоветских либералов-антисталинистов о Сталине лично евшем детей, см. рецензию на одну из таких книг.

Одним из несомненных преимуществ этой биографии является литературное мастерство ее автора. Не знаю, сохранилось ли это свойство в переводе, но оригинал наделен несомненными литературно-драматическими достоинствами, что отмечается всеми (имхо иногда в ущерб содержанию). Знаменитая цитата "принял страну с сохой, а оставил с ядерной бомбой" принадлежит перу Дойчера


Небольшое отступление, касательно значения Троцкого и его работ для сегодняшнего дня (для вчерашнего: тут и тут), перескажу эпизод из семинара по троцко-едению, на который был приглашен единственный зарубежный левый, оказавшийся не-троцкоедом, который рассказал следующее. В 60-е годы он был студентом в одном из западных университетов. В те времена на "советологию" буржуазия выделяла много бабла, "профессоры социологии" радостно его пилили, разрабатывая самые разные "советологические" теории десятками, а студентам их все приходилось изучать.

Неожиданный крах советского социализма и распад СССР показал, по его мнению, банкротство абсолютно всех этих теорий. И только одна теория испытала проверку практикой, дав описание механизма распада СССР, и это была марксистская теория Троцкого.

Теория эта столь проста по своему существу, и почти очевидна любому, хоть чуть чуть понимающего марксистскую методологию, что я кратко излагаю ее примерные основы ниже.

Марксизм, как известно, начинается с классового анализа общества, а также с того, какому классу и через какие механизмы принадлежит в обществе власть и собственность. Социализм/коммунизм, это когда власть и собственность принадлежат народу. Даже самый грубый анализ СССР показывает, что власть в обществе принадлежит не народу в целом, а партийно-КГБшной "номенклатуре". При этом, эта власть, будучи властью меньшинства, управляет этой собственностью в интересах большинства, в интересах всего народа. Согластно марксистским понятиям "этого не может быть", или более точно, такая ситуация не является социально стабильной. Вопрос: что произойдет, когда она (власть) раздумает управлять страной в интересах народа? В этом случае произойдет либо капиталистическая контрреволюция (как и было в 1991), и управляющий слой станет полноценным правящим классом, управляющим страной в своих классовых интересах. Либо народ восстанет, и используя как (все таки имевшиеся в СССР) механизмы контроля власти, так и революционные методы, отберет власть у правящего класса и произойдет переход к подлинному социализму. См. этот пост, а также рекомендованный список литературы.
[identity profile] pravda1917.livejournal.com
Коротко:
1. Бруэ более академичен и научен, дает ссылки. Дойчер больше беллетрист
2. Третья часть Дойчера "overly polemical", у Бруэ этого нет
3. У Бруэ уделяется внимание и другим революционерам, помимо Троцкого


Э.Мандель "Понимая Троцкого" (1989) (рецензия на книгу Бруэ и ее сравнение с Дойчером) (оригинал)
[фрагменты] [исправленный машинный перевод, сверенный с оригиналом]

До сих пор, трилогия Айзека Дойчера о пророке была основной работой о жизни Льва Троцкого. Теперь она обогнана мастерской книгой Пьера Бруэ [Pierre Broué] (Париж, 1988), пишет Эрнест Мандель, в расширенном обзоре [этой книги]

Read more... )
"Исаак Дойчер является более блестящим писателем, чем Пьер Бруэ. Его язык более яркий, стиль более живой, его легче читать, и он обладает даром обобщения идей и событий оригинальным способом. Но Бруэ лучший историк. Он использует цитаты и подкрепляет их источниками. Он избегает несдержанных оценок. И сегодня, в отличие от того времени, когда писал Дойчер, он имел возможность доступа и использования дополнительных документальных источников и вторичной литературы.

В особенности третий том Дойчера отмечен гипер-полемическим подходом автора к своему предмету, по всем вопросам в споре между ними обоими [Дойчером и Троцким] в 1930-х годах. Объективное исследование этих вопросов, с той информацией, которую мы имеем сегодня, приводит нас к выводу, что именно анализ Троцкого, а не Дойчера, оказался правильным для большинства из них. Два важных примера подтверждают это. Прежде всего размах социального/политического кризиса во Франции в 1934 году, что привело в июне 1936 года к всеобщей забастовке, и последующий разгром всеобщей забастовки 1938 года. Дойчер явно недооценил это, даже если формулировка Троцкого в июне 1936 года «Французская революция началась» и является спорной. И также вопрос об основании Четвертого Интернационала в сентябре 1938 года, признание необходимости продолжить работу, начатую в 1933 году, терпеливо строя новые революционные ядра на национальном и международном уровне, и консолидации этой работы, насколько это возможно, в отношении ударов, которые это могло бы получить от последствий Второй мировой войны.

По этим вопросам и по множеству других, Бруэ, который, очевидно, является более политически близким к Троцкому, чем был Дойчер, является также и более объективным историком. Он пишет как сторонник Троцкого, но не в качестве некритического или пораженного благоговением поклонника. Он никогда не скрывает свое огромное восхищение и любовь к своему предмету - эти чувства мы понимаем, так как мы разделяем их. Но он не мифологизирует его как некоего гуру или непогрешимого политика".

PS. Выбор фрагментов во многом случаен, хотя и по преимуществу это те, что касаются отличий Дойчера от Бруэ
[identity profile] pravda1917.livejournal.com
1. Эрнст Мандель "Троцкий как альтернатива" (на гугл-букс в отрывках)
Своеобразная книга, можно ее назвать "биографией теорий Троцкого". Мандель писал книги  на французском, английском, немецком, датском, испанском языках (в оригинале!) Это английский перевод книги, написанной в оригинале на немецком. Прочие произведения Манделя доступны здесь, но этой книги 1992 года там видимо нет.
Содержание:

Место Троцкого в 20-м веке
Интернационализм
Борьба против сталинистской бюрократии
Альтернативная экономическая стратегия
Классовая самоорганизация и авангардная партия
Освободительной движение в третьем мире
Борьба с фашизмом
Троцкий как военачальник
Национальный вопрос
Еврейский вопрос
Троцкий как литературный критик
Троцкий как человек

Кстати, "Троцкий - основатель советского литературоведения". Такое утверждение дано тут.

2. Л.Троцкий "Ленин и старая "Искра"
// Несомненно, что для будущего большого биографа Ленина период старой "Искры" представит исключительный психологический интерес... Настоящие воспоминания имеют своей целью дать будущему биографу некоторый материал, относящийся к этому чрезвычайно знаменательному и значительному периоду в духовном развитии Владимира Ильича // написано как материал о Ленине, но также является и материалом к биографии самого Троцкого.

Там есть интересное признание самого Троцкого о своей памяти (был тут уже разговор о том, что она у него была хуже ленинской (да и сталинской) // Так как речь идет о материалах для биографии Ленина, следовательно, о деле исключительной важности, то, может быть, мне позволено будет сказать несколько слов о некоторых свойствах моей памяти. Я очень плохо запоминал расположение городов и даже квартир. В Лондоне, например, я не раз плутал на небольшом сравнительно расстоянии между квартирой Ленина и своей собственной. Долгое время я очень плохо запоминал человеческие лица, но в этом смысле я сделал весьма значительные успехи. Зато я очень хорошо запоминал и запоминаю идеи, их сочетание и беседы на идейные темы. Что эта оценка не субъективна, я имел возможность убедиться путем проверки много раз: другие лица, присутствовавшие при той же беседе, что и я, передавали ее нередко менее точно, чем я, и принимали мои поправки. //

3. Зив Григорий - Троцкий. Характеристика
Зив был участником кружка Троцкого в Николаеве, и в дальнейшем поддерживал контакт с ним до 1917 года. Октябрьской революции не принял, большевиков ругательски ругал, эмигрировал в США, и в 1921 году написал эту, обьективно-ругательную, но тем не менее содержательную книжицу.

4. Юлия Аксельрод Мой дед Лев Троцкий и его семья. Личный взгляд
Внучка Л.Д. Троцкого, бабушка уже, в 2013 году издала письма своего отца к своей матери и переписку семьи Троцких в виде книги, как историю семьи.
[identity profile] pravda1917.livejournal.com
https://www.marxists.org/history/etol/writers/eastman/works/1920s/portrait/
Max Eastman, "Leon Trotsky: The Portrait of a Youth"

Preface

Chapter I. An Imperious Secretary

Chapter II. A Moral Matter

Chapter III. A Garden of Ideas

Chapter IV. Love and Marxism

Chapter V. The Work and The Danger

Chapter VI. Solitary Confinement

Chapter VII. Condemned to Write

Chapter VIII. The Summons of Lenin

Chapter IX. Lenin and Trotsky

Chapter X. The Birth of Bolshevism


машинный перевод

Предисловие

Глава I. Властный секретарь

Глава II. Мораль Материя

Глава III. Сад идей

Глава IV. Любовь и марксизм

Глава V. Работа и опасность

Глава VI. одиночке

Глава VII. Осужденный Написать

Глава VIII. повестке Ленина

Глава IX. Ленин и Троцкий

Глава X. Рождение большевизма


[identity profile] voencomuezd.livejournal.com
Оригинал взят у [livejournal.com profile] voencomuezd в Исаак Дойчер - Троцкий
http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=5049303

Троцкий. Вооруженный пророк.1879-1921
picГод: 2006
Автор: Исаак Дойчер
Издательство: Центрополиграф
ISBN: 5-9524-2147-4
Язык: Русский
Формат: PDF/DjVu
Качество: Распознанный текст с ошибками (OCR)
Интерактивное оглавление: Да
Количество страниц: 527
Описание: Исаак Дойчер - известный историк, журналист и политолог, крупнейший специалист по проблемам Советского Союза и коммунистического движения, автор целого ряда исторических и социологических исследований. В своей книге автор рассказывает о самом важном периоде и жизни одного из признанных народом вождей революции Льва Троцкого. Дойчер лично знал и восхищался Троцким - мыслителем, пророком и мучеником, он ярко и рельефно представил панораму его идей в развитии. В талантливом изложении одного из лучших европейских исследователей вы узнаете о личной жизни выдающегося публициста и оратора, воспламенившего своими идеями полмира.










Read more... )
[identity profile] pravda1917.livejournal.com
[замечания: 1.заградотряды были и у Брусилова, и вообще всегда до того. Троцкий лишь отмел большевистские иллюзии насчет того, что "народная армия" будет обходиться без них. Это автор мог бы понять и из приводимой им же цитаты (про "до тех пор пока будут строить армии и воевать" - т.е. не "инновация", а "так было всегда")

2. Провести доллары в советскую Россию из америки Троцкому было невозможно, хотя бы потому что он попал по пути в лагерь, где содержался некоторое время на правах зека. Автор это возможно понимает, и написал потому аккуратно-манипулятивно, не сказав ничего про даты. Но совсем без ложки дегтя про троцкого писать неприлично же, еще "троцкистом" назовут :)

3. Автору спасибо за то, что означенного дегтя в статье (помимо этих двух не слишком существенных замечаний, даже скорее придирок) практически нет, и отдельное спасибо за пункт о сверхиндустриализации, который часто упускают из виду. Ибо всем известно же, что "индустриализацию" делал другой человек, кстати расстрелявший потом всех "индустриализаторов за троцкизм"


Алексей Рудевич

Льва Троцкого можно назвать одной из самых противоречивых фигур истории XX века. Он был идеологом революции, создал Красную армию и Коминтерн, мечтал о мировой революции, но стал жертвой своих же идей.

«Демон революции»

Роль Троцкого в революции 1917 года была ключевой. Можно даже говорить о том, что без его участия она бы потерпела крах. По оценке американского историка Ричарда Пайпса, Троцкий фактически возглавлял большевиков в Петрограде во время отсутствия Владимира Ленина, когда тот скрывался в Финляндии. Значение Троцкого для революции сложно переоценить. 12 октября 1917 года он в качестве председателя Петросовета сформировал Военно-революционный комитет. Иосиф Сталин, который в будущем станет главным врагом Троцкого, в 1918 году писал: «Вся работа по практической организации восстания проходила под непосредственным руководством председателя Петроградского Совета товарища Троцкого». При наступлении на Петроград войск генерала Петра Краснова в октябре (ноябре) 1917 года Троцкий лично организовывал оборону города. Троцкого называли «демоном революции», но он же был и одним из её экономистом. В Петроград Троцкий приехал из Нью-Йорка. В книге американского историка Энтони Саттона «Уолл-стрит и большевистская революция» про Троцкого написано, что он был тесно связан с воротилами Уолл-Стрит и в Россию отправился при щедрой финансовой поддержке тогдашнего американского президента Вудро Вильсона. Если верить Саттону, Вильсон лично выдал Троцкому паспорт и выделил «демону революции» 10 000 долларов (более 200 000 долларов в пересчете на нынешние деньги). Эти сведения, однако, спорны. Сам Лев Давидович так прокомментировал в газете «Новая жизнь» слухи о долларах от банкиров: «Относительно истории с 10 тыс. марок или долларов, то ни мое правительство, ни я об этом ничего не знали до появления сведений о ней уже здесь, в российских кругах и российском печати». Далее Троцкий писал: «За два дня до моего отъезда из Нью-Йорка в Европу мои немецкие единомышленники устроили мне» прощальный митинг. На этом митинге состоялся сбор на русскую революцию. Сбор дал $310». Однако другой историк, опять же американец, Сэм Ландерс, в 90-х годах нашел в архивах доказательства того, что деньги Троцкий все-таки в Россию привозил. В количестве 32000 долларов от шведского социалиста Карла Моора.



Создание Красной армии

Read more... )

Сверхиндустриализация

Лев Троцкий был автором концепции сверхиндустриализации. Индустриализацию молодого советского государства можно было проводить двумя путями. Первый путь, который поддерживал Николай Бухарин, предполагал развитие частного предпринимательства за счет привлечения иностранных займов. Троцкий же настаивал на своей концепции сверхиндустриализации, заключавшейся в росте при помощи внутренних ресурсов, используя для развития тяжелой промышленности средства сельского хозяйства и легкой промышленности. Темпы индустриализации были форсированными. На все отводилось от 5 до 10 лет. При таком раскладе «оплатить» издержки бурного промышленного роста должно было крестьянство. Если директивы, составленные в 1927 году к первой пятилетке, ориентировались на «бухаринский подход», то уже к началу 1928 года Сталин принял решение пересмотреть их и дал добро на форсированную индустриализацию. Чтобы догнать развитые страны Запада требовалось за 10 лет «пробежать расстояние в 50 – 100 лет». Этой задаче были подчинены первая (1928—1932) и вторая (1933— 1937) пятилетки. То есть Сталин пошел по пути, предложенному Троцким.

Read more... )
[identity profile] pravda1917.livejournal.com
[Увидел две неплохих недавних статьи о Троцком, где авторы (1) относятся к нему положительно, и, что важнее, (2) по крайней мере на 70% правдивых. Под тегом эссе-биография я буду собирать такие "вводные" статьи, обладающие этими двумя свойствами. Лучшие из них потом можно будет отобрать для заглавного поста сообщества, предварив их разоблачением недочищеных мифов. Из старых постов ставлю тег статье Ганина, если кто вспомнит еще что-то , тоже может поставить]

Наголо обритый Троцкий
Пётр Романов

Если составить рейтинг, о ком из политиков в XX веке лгали больше всего, то, уверен, Троцкий вошёл бы в первую пятёрку, а возможно, поднялся бы и выше. О нём лгали Ленин [сомнительно, ругался в дореволюционный период да, а насчет лжи не замечал], Сталин, советские историки, даже сами троцкисты (кто не лжёт о своём кумире?).

Как заметил один из советских исследователей троцкизма: если Ленин был творцом Октябрьской революции, то Троцкий был её демоном. Афоризм хлёсткий, но, по сути, банальный, поскольку буквально отражал официальный советский (а по сути, сталинский) взгляд на троцкизм как на абсолютное зло. Если Владимир Ильич был в советской историографии началом светлым, то Лев Давидович — тёмным. Если ленинизм созидал советское государство, то троцкизм его разрушал.

Всё это, разумеется, полная ерунда. Именно Троцкий оказался ближайшим помощником Ленина в период подготовки Октябрьского переворота, а затем стал самой яркой фигурой в большевистском правительстве. Именно он создал ту Красную армию, что сумела победить на фронтах Гражданской войны и белых, и зелёных. Наконец, у нас забывают о том, что Красная армия сыграла важную роль не только как защитник отечества или как важнейший инструмент советской политики за пределами СССР. Армия, созданная Троцким, стала едва ли не главной кузницей советских кадров. Именно в армии крестьянская масса России подвергалась первой, пусть и примитивной, но эффективной социалистической обработке. Крестьянина обучали не только военной и идеологической, но и общей грамоте, подкармливали, лечили. Армия дала путёвку в жизнь не только крупным советским полководцам, но и многим выдающимся учёным, «красным директорам», артистам, литераторам.

Ну а то, что Красную армию создал Лейба Давидович Бронштейн, еврей из деревни Яновка Херсонской губернии, свидетельствует, что Господь не лишён чувства юмора. (Кстати, псевдоним «Троцкий» Бронштейн взял в юности сразу же после первого своего ареста в марте 1898 года — это была фамилия одного из тюремных надзирателей.)

Что же до демонического начала, то это уже не политика, а литература. «Демонизм» Троцкого во многом объяснялся его артистической позой, ораторским пылом, неординарной внешностью: лохматой головой и мефистофельской бородкой. Постригите мысленно Троцкого наголо, и как минимум половина «дьявольщины» из его образа уйдёт.

Ничего демонического нет и в его идеологическом наследстве. Троцкий действительно привлекателен как едкий и остроумный публицист, как очевидец интереснейших событий, но это фигура из давно ушедшего прошлого. Те немногочисленные левые, что именуют себя в сегодняшней России троцкистами, ко Льву Давидовичу имеют примерно то же отношение, что звездочёты к давно упавшим звёздам. Считать уже нечего, но колпак звездочёта притягивает и сам по себе.

Однако читать Троцкого рекомендую всем, кто хочет действительно понять советский период нашей истории. Троцкий — очень информированный свидетель. Не говоря уже о том, что без его показаний вы никогда не сможете по-настоящему понять, как на самом деле делалась Октябрьская революция.

Read more... )
[identity profile] pravda1917.livejournal.com
В первой части (см. описания по ссылке) списка книг для чтения мы рекомендовали:

1. Автобиографию "Моя жизнь"
2. Книгу "История русской революции", и
3. Пророческую 80-страничную работу 1906-го года "Итоги и перспективы"

см. также небольшой очерк Луначарскогг о Троцком

Немного ознакомившисьпо этому списку с творчеством самого Троцкого, перед человеком встает такая проблема. Почти все письменное наследие Троцкого это публицистика. Как бы сейчас сказали, "архив блога". И его изучение это изучение таких случайных отрывков, "постов на злобу дня", кратких и длинных. Троцкий все же больше политик, нежели историк. Приведем несколько примеров:

а. Ответ Троцкого на телеграмму графа Витте "К братцам-рабочим"
б. Национальное в Ленине
в. обращение к офицерам армии врангеля
г. о военспецах
   а также пару отрывков из книг и цитаты:
д. Знаменитый "альтернативный прогноз"
е. Государственный капитализм
ж. Учредив во всей стране систему контрразведочного феодализма

Читаются эти посты-отрывки  легко и быстро, в отличие от многих его современников. Недаром Ленин дал Троцкому партийный псевдоним "Перо".

Но такое изучение все же будет слишком хаотичным без знания исторического контекста каждого конкретного "поста", общей картины, общего сюжета. Автобиография Троцкого не полностью закрывает эту проблему. Она носит во-первых незавершенный (написана сразу после отьезда из СССР), а во-вторых слишком популярный характер. Троцкий, прекрасно владевший многими литературными стилями, написал ее "для юношества". А фундаментальные исторические работы самого Троцкого ограничены узкими временными рамками (как "история русской революции").

Чтобы уяснить общую картину, следует уделить внимание историческим работам других авторов. Это прежде всего

4. Трехтомник Дойчера, биография Троцкого (первые два тома до сих пор в сети есть только на английском)
5. Труд Роговина "была ли альтернатива". С которым можно ознакомиться не целиком, а в размере первых 3-х или 5-ти книг.

И только овладев (в том или ином обьеме) таким основательным багажом знаний, можно и нужно приступать к прочтению известных книг
6. Что такое СССР и куда он идет? (АКА преданная революция) и
7. недописанный "Сталин"
не рискуя при этом получить "поехавшую на почве троцкизма", в ту или иную сторону, крышу :)

Далее можно отправляться в свободное плавание, например в чтение "Бюллютеня оппозиции большевиков-Ленинцев, или в более ранний период, пользуясь этими ссылками:
http://web.mit.edu/fjk/www/Trotsky/bibliografiia.html
http://magister.msk.ru/library/trotsky/
http://www.flibusta.net/a/12608

Дополнения в список и его критика приветствуются
тов. [livejournal.com profile] chelobitnick рекомендовал книгу "Их мораль и наша"

серия постов "путеводители"

1. Почему нужно изучать биографию и дела (реального) Троцкого?
2. Три великих деяния Л.Д.Троцкого (кем был Троцкий?)
3. Кем не был Троцкий: мифы, фальшивки, искажения
4. Что почитать у Троцкого - 1
5. Что почитать у Троцкого и о Троцком - 2
[identity profile] voencomuezd.livejournal.com


Немного эксклюзива к дню рождения Льва Давыдовича!

Побег Троцкого

Read more... )
[identity profile] yadocent.livejournal.com
Оригинал взят у [livejournal.com profile] yroslav1985 в Л. Д. Троцкий в сибирской ссылке
Иванов А.А. Л.Д. Троцкий в сибирской ссылке (по материалам ГАИО) // Архивы - источник истины : материалы науч.-практ. конф. "80 лет государственной архивной службе России и исторический опыт комплектования, обеспечения сохранности и использования документальных богатств Архивного фонда Иркутской области", 23 июня 1998 г. – Иркутск, 1998. – С. 137–140.

Скачать: http://yadi.sk/d/WU6iEjGoHqkP9

Иванов А.А. Лев Бронштейн в сибирской ссылке // Сибирская ссылка : сб. науч. статей. – Иркутск, 2000. – Вып. 1(13). – С. 200–244.

Скачать: http://yadi.sk/d/aaOtqXJLHqntn
[identity profile] pravda1917.livejournal.com
Trotsky-Sokolovskaia-1897Trotsky-Sokolovskaia-1902Trotsky-Sokolovskaia-1900

Они познакомились  когда Троцкому было 16 лет. Она на 6 лет старше его, и уже убежденная марксистка. Он молодой неопытный народоволец.

Умная девушка, старше его, приметила молодого гения и обратила пылкого юношу заниматься марксизмом. Через три года, когда Троцкому было 19, они поженились. С психосексуальной точки зрения, просто прекрасное, здоровое начало, идеальное для гармоничного развития личности и интеллекта.

http://web.mit.edu/fjk/www/Marxists/Sokolovskaia/index.html
Read more... )



[identity profile] yadocent.livejournal.com
Оригинал взят у [livejournal.com profile] yadocent в Троцкий и Украина

Звичайно всі дослідники подають ці дії Троцького, як його особисту ініціативу. Це не так, бо лінію на викорінення партизанщини фактично затвердив у березні 1919 року VIII з’їзд РКП (б), відкинувший погляди «військової опозиції» (К.Ворошилов, С.Мінін, І.Сталін). Таким чином, Троцький провадив офіційно затверджену державно-партійну лінію. Зізнаючи свою провину за крах Південного фронту, Троцький подав у відставку.Але 5.7.1919 на засіданні Політбюро відставку було одноголосно відхилено.

Наступний візит Троцького в Донбас відноситься до 1920. Війна йшла до кінця, треба було починати відбудову народного господарства, і 23.3.1920 р. він був призначений наркомом шляхів сполучення. Троцький і тут вдало застосовував свої адміністративно-командні методи: наказом №1042 від 22.5.1920 р. був затверджений 5-річний план відбудови паровозного парку, щоб підвищити число працездатних машин з 5400 до 12800. Вжиті заходи дали великий ефект, і наказ №1042 був високо оцінений Леніним [15]. Наприкінці 1920 р., Троцький неодноразово заїжджав у Попасну, Дебальцево, Юзівку як НКШС і як голова Надзвичайної комісії РНК по справам Донбасу. Розроблені ним положення про «ударні групи» реалізовувалися на місцевих шахтах: в 1920 такі групи виникли на 11 шахтах, а у 1921 р. - на 53 [16]. Газета «Гудок» відмічала: «На днях была в Донбассе специальная и полномочная комиссия при Совнаркоме по Донецкому бассейну под председательством тов.Троцкого. Комиссия обьездила целый ряд рудников. Тов.Троцкий сам побывал в машинных отделениях, в кочегарке, спускался в шахты и там в глубине на 200 сажен под землей, во тьме кромешной опрашивал забойщиков, саночников. Вникал он в каждую мелочь и технического производства, и рабочего. Это не были официальные допросы начальства, просто разговаривали, по-товарищески» [17]. Завдяки запровадженим Троцьким заходам видобуток вугілля в Донбасі швидко подвоївся [15].

Хотілось би торкнутися питання про документ, який зараз отримав широке розповсюдження. На початку 1990-х рр. ряд видань («Поступ» №17, 1989; «Земля і воля» №1, 1990; «Київ» №12, 1990; «Вечерний Донецк» 11.10.1990; «Гарт» 22.2.1992) роздрукували текст т.зв. «Заповідей Троцького. Інструкція агітаторам-комуністам на Україні». Цей сумнівний документ потрапив навіть до підручника [14]. Правда, цей підручник здобув сумну славу: із-за своєї тенденційності і політичної заангажованості він став предметом гострої критики і навіть обговорення у Верховній Раді України. Тодішній міністр освіти М.Згуровський навіть пообіцяв відкликати підручник зі шкіл для переробки [18], але вищезгаданий документ зберігся і у другому, "переробленому і доповненому" виданні [14]. Причому, судячи з деяких помилок, текст узяли не з першоджерела, а з якогось передруку.

Автору вдалось добитися до першоджерела цього документа. Це емігрантське видання якогось О.Доценка (152 сторінки тексту і 240 – «документальних додатків»). У передмові автор зізнається, що в ніякому разі не може гарантувати правдивість і автентичність наведених документів, бо подає їх без жодних змін лише заради «повноти картини». Обставини появи документа такі: 21-22 березня 1920 р., коли петлюрівці взяли Голту і Орлик, «місцеві повстанці» доставили до штабу «Таємну інструкцію Лейби Троцького агітаторам». Отаман Гулий-Гуленко і політреферент В.Савенко швидко переробили її, додавши до 10 заповідей Троцького 12 своїх і видали відозву «Народе український», яка «мала надзвичайно великий вплив на населення»[19]. Проведений нами аналіз тексту викликає великі сумніви в автентичності. Текст надрукований за старою орфографією, з «ятями», хоча відомо, що червоні принципово користувалися лише новою (старою так же «принципово» користувалися білі). Зміст теж несхожий на звичайні виступи Троцького, в якіх він трощить ворогів без жодних пом'якшуючих зауважень. А тут автор про ворогів-петлюрівців говорить як про героїв: «Петлюра покрыт был славой свержения гетмана, отдачей трудовому крестьянству Украины всех земель без выкупа и немедленным созывом трудового конгресса... В нем [українському селянині] проснулся спавший сотни лет вольный дух запорожскаго казачества и гайдамаков. Это страшный дух, который кипит, бурлит, как сам грозный Днепр на своих порогах и заставляет украинцев творить чудеса храбрости. Это тот самый дух вольності, который давал украинцам нечеловеческую силу в течении сотни лет воевать своих угнетателей... и одерживать над ними блестящия победы»[20]. Такі панегірики з вуст Троцького на адресу петлюрівців і взагалі партизан-повстанців, з урахуванням його поглядів просто неможливі, до того ж неправдиві. Коли це Петлюра роздавав селянам землі? Коли це він скликав Трудовий конгрес, якщо зі спогадів Винниченка відомо, що "головний отаман" всіляко намагався відтягнути його скликання, бо обгрунтовано вважав, що конгрес позбавить його влади?[21] Такі чисто пропагандивні пасажі могли вийти тільки з вуст самих петлюрівців. Зазначимо, що на червоному боці ця "промова" ніколи ніде ніким не згадувалась, нема її в жодному з томів зібрання творів Троцького, нам нічого невідомо про її "пряму" дію. Зате про її "контрпропагандистське" використання нам відомо (див.вище). Тобто з моменту появи цей документ використовувався лише зі знаком "--".

Підсумовуючи, зазначимо, що, на нашу думку, "Заповіді Троцького" є справжньою фальшивкою, зфабрикованою в петлюрівському штабі з пропагандистською метою (можливо, тими ж Гулим-Гуленко і В.Савенко) і повтореною в антирадянських емігрантських джерелах 1930-х рр. Її популярізація в українських виданнях часів "перебудови" і "національного відродження" лежить цілком у руслі тодішньої антикомуністичної кампанії. Внесення цього сумнівного документу до підручника Ф.Турченка тільки підтверджує тенденційність і заангажованість автора, про що зазначалось у висновках комісії Верховної Ради з науки і народної освіти в 1996 [18].

Піка популярності Троцький досяг у 1923 р. під час широкомасштабного святкування 5-ліття Червоної Армії. Але цей же рік став і початком закату. Ленін, розходження якого з Троцьким ніколи з 1918 р. не ставали корінними й антагоністичними [20] хворів і поступово відходив від важелів управління, що переходили у руки ворогів Л.Д. (Сталіна, Каменєва, Зінов’єва). Новообраний генсек ЦК РКП(б) за допомогою апаратних перестановок поступово усунув прихильників Троцького з важливих посад. Тому дискусія 1923 закінчилась поразкою опозиції на Жовтневому Пленумі ЦК. А невдовзі Ленін помер. Для Троцького це був час "затишшя перед боєм". Тому, наприклад, виступаючи через кілька тижнів на загальноміських партзборах у Харкові з доповіддю "Без Леніна по ленінському шляху" він просто прочитав затверджений Політбюром текст і старанно ухилявся від прямої відповіді на питання: чи зміг би він замінити Ілліча? За спогадами І.Чорного, наступного дня на зустрічі зі студентською молоддю виступ Троцького був більш яскравим, емоційним і змістовним. «Он говорил о том, что за три года мирной жизни партия оторвалась от масс, бюрократизировалась. Она перестала думать о народе, а думает лишь о своем благе. Руководящие члены партии превратились в чиновников, еще худших, чем царские. Позтому их также нужно заменить, й сделать зто должна молодежь»[11 ].

Осіння дискусія 1924 р. навколо книги «Уроки Октября» закінчилась черговою поразкою Троцького. У січні 1925 він був знятий з посади голови РВР, у листопаді 1927 виключений з партії, у січні 1928 засланий в Казахстан і через рік висланий з СРСР. Троцький так і не припинив своєї боротьби проти сталінського режиму, яку традиційна радянська історіографія кваліфікувала як «антирадянську». Але навряд чи можна ототожнювати режим з Радянською владою і соціалістичним ладом. «Ворогом соціалізму» і «фашистським агентом» Троїцький не був, хоча в своїх багато численних творах без упину критикував встановлену в СРСР тоталітарну диктатуру. Штучність самого терміну «троцькист» обгрунтовано довів С.Кульчицький [22]. До речі, Ленін ніколи не користувався цим терміном.

В 1939, коли напередодні другої світової війни гостро постало українське питання, Троцький присвятив йому кілька статей з дуже цікавими думками. Він справедливо підмітив "резкий поворот вне-советских украинских демократических злементов в сторону от Советского Союза. Во время обострения украинской проблему в начале 1939 года коммунистических голосов вовсе не было слышно, зато довольно громко звучали голоса украинских клерикалов и национал-социалистов. Это значит, что пролетарский авангард выпустил украинское национальное движение из своих рук... в Канаде где украинцы составляли главную массу компартии, с 1933 начинается... резкий отлив украинцев от коммунизма к пассивности или к национализму разных оттенков»[23]. «От прежнего доверия и симпатий западных украинских масс к Кремлю не осталось и следа со времени последней разбойничьей «чистки» на Украине»[24]. Сталін, як і Гітлер, тепер розглядають Західну Україну, як «разменную монету в своих международных комбинациях с империалистическими правительствами... Карпатскую Украину Гитлер подарил венгерским палачам... В виде ответа Сталий на 18 с'езде открьіто взял под свою защиту Гитлера от клеветы западных «демократий»[24]. В таких умовах Троцький вважав найбільш розумним гаслом таке: «Единая свободная и независимая рабоче-крестьянская Украина!» Це, безумовно, суперечило інтересам Польщі, Румунії, Угорщини, СРСР як країн, розчленувавших українські землі, але найбільш відповідало інтересам українського народу згідно з ленінським принципом права націй на самовизначення. Троцький заперечував можливості націоналістів «решать украинский вопрос путем прислужничества одному империализму против другого. Этим авантюристам Гитлер дал неоценимый урок, подкинув (надолго-ли?) Карпатскую Украину венграм, которые немедленно истребили немалое количество доверчивых украинцев... Программа независимости Украины в зпоху империализма прямо и неразрывно связана с программой пролетарской революции»[24].

Таким чином, Троцький пов'язував завдання звільнення і соборності України виключно з соціалістичною революцією, виходячи зі своїх марксистських позицій. В ділемі «національне об'єднання України чи цілісність СРСР» він віддавав перевагу першому, хоча це викликало велику критику з боку «друзів Кремля». Такі погляди Троцького пов'язані з тим, що послаблення СРСР з відділенням України він розглядав як послаблення, в першу чергу, сталінського бюрократичного режиму і не вважав це явище незмінним, бо в перспективі «все советские республики найдут необходимые формы связи и сотрудничества. Но цель эта будет достигнута при условии полного разрушения старых принудительных связей, а, следовательно, и старых границ, только при условии полной независимости каждой из договаривающихся сторон» [23].

Підсумовуючи зазначимо, що не існує ніяких достатніх і обґрунтованих даних про якісь специфічно антиукраїнські погляди Троцького. Уродженець України, він добре знав мову, в період створення СРСР активно захищав права національних республік проти шовіністичного централізму Сталіна (один з відомих «троцькістів» Х.Раковський, довгий час очолюючи уряд УРСР, активно боронив її «автономізм»), неодноразово перебував тут і навіть в еміграції виявляв певну цікавість до українського питання (згадки про «голодомор», про переділ західноукраїнських земель тощо).

Література


  1. Троцкий Л. Моя жизнь.-Берлин, 1930.-Т.1.-С. 22, 109.

  2. Панцов А.В. Лев Давидович Троцкий. // Вопросы истории.-1990.-№5.-С.69.

  3. Васецкий Н.А. Троцкий.-М., 1992.-С.13.

  4. Троцкий Л. Моя жизнь.-Т.1.-С.160.

  5. Исторические силуэты.-м., 1991.-С.220.

  6. Васецкий Н.А. Троцкий.-С.53.

  7. Ленин В.И. Полное собрание сочинений.-Т.48.-С.369.

  8. Троцкий Л. Сталинская школа фальсификаций.-Берлин, 1932.-С.25.

  9. Ростальной В.Н., Табачник Д.В. Червоний Лев революції. // Філософська і соціологічна думка.-1989.-№9.-С.84.

  10. Романчук О.К. Ультиматум.-К., 1990.-С.16.

  11. Черный Г. Фиаско оратора. // Московский комсомолец в Украине.-2000.-17 августа.

  12. Васецкий Н.А. Троцкий.-С.94.

  13. Троцкий Л. Как вооружалась революция.-М., 1924.-Т.2.-Кн.1.-С.167.

  14. Турченко Ф.Г. Новітня історія України.-К., 1995.-Ч.1.-С.131-132; 2 видання.-К., 1999.-Ч.1.-С.143-144.

  15. Ленин В.И. Полное собрание сочинений.-Т.42.-С.151-153.

  16. Клименко К. Бывал и Лев Троцкий в Донбассе. // Комсомолец Донбасса.-1991.-19 ноября.

  17. Помни о Донбассе. // Гудок.-1921.-1 января.

  18. Красняков Є. «Новітня історія» чи новітній обман? // Товариш.-1996.-№39.

  19. Доценко О. Зимовий похід армії УНР 6 ХІІ 1919 – 6 V 1920.-Варшава, 1935.-С.95-96.

  20. Там само, с.149-151.

  21. Винниченко В.К. Заповіт борцям за визволення.-К., 1991.-С.37-38.

  22. Кульчицький С.В. Чи були троцькісти у вітчизняній історії? // Український історичний журнал.-1992.-№2.-С.3-6.

  23. Троцкий Л. Независимость Украины и сектантская путаница. // Бюлетень оппозиции.-№79-80 (август-октябрь) 1939.-С.17-19.

  24. Троцкий Л. Об украинском вопросе. // Бюлетень оппозиции.-№77-78 (май-июль) 1939.-С.13-14.

(Вісник СНУ №10, 2001)
[identity profile] yadocent.livejournal.com
Оригинал взят у [livejournal.com profile] yadocent в Троцкий и Украина

ЛЕВ ТРОЦЬКИЙ І УКРАЇНА

Дана стаття присвячена розгляду життя і діяльності видатного радянського державно-політичного діяча Л.Д.Троцького, зокрема, українським сторінкам його біографії, подіям, пов'язаним з Україною. Критично аналізуються деякі документи, що демонструють ставлення Троцького до України й українського національного руху як у часи громадянської війни (1920), так і напередодні другої світової війни (1939). На основі вищенаведеного автор доходить висновку про відсутність якоїсь спеціфічно антиукраїнської позиції в системі поглядів Троцького.

Особа Л.Д.Троцького залишається однією з найбільш суперечливих фігур у вітчизняній історії. Традиційна радянська історіографія протягом багатьох десятиліть таврувала його як "найзапеклішого ворога ленінізму", який, перебуваючи на найвищіх посадах у державно-партійному керівництві, тільки і знав, що шкодити радянському будівництву і нав'язувати партії непотрібні дискусії по "совершенно ясным и давно решенным вопросам" («Краткий курс истории ВКП(б)»). Рецидиви подібного підходу інколи прориваються і зараз, хоча переважна частина «перебудовної» історичної літератури намагалась відійти від сталіністських штампів і об'єктивно переосмислити творчий спадок одного з керівників Жовтневої революції та більшовицької партії.

Розвиток суспільно-політичних процесів протягом останніх років призвів до того, що фахівці у галузі соціально-гуманітарних наук були змушені дуже швидко і різко змінювати вектори своїх знакових симпатій і антипатій. Деякі з них, не перепочивши від голосних звинувачень Троцького в "контрреволюційності" й "антипартійності" (зі сталіністської точки зору), тепер не менш голосно критикують його за "революціонарізм" і "більшовизм" (з нині пануючої точки зору буржуазного демократизму). Ця "подвійна зміна знаків" дуже характерна для творчості таких троцьковедів, чи вірніш сказати, «троцькоїдів», як Н.А.Васецький і Д.А.Волкогонов. Інший, більш виважений підхід, продемонстрований у працях В.З.Роговіна, В.І.Старцева, В.Н.Ростального і Д.В.Табачника. Застарілі негативістські штампи, на жаль, і досі панують у такому питанні, як ставлення Троцького до України, аж до звинувачень його в "антиукраїнськості" та хвацьких, але безпідставних заяв: якщо Сталін "насколько было допустимо по коммунистическим канонам, позволял своей родине Грузин сохранить национальную самобытность, то Троцкий наиболее последовательно стремился превратить Украину в российскую губернию"[11]. Єдине, що тут правда – те, що Троцький дійсно народився в Україні. Певні його зв'язки з Україною зберігалися і пізніше.

Лев Давідович Бронштейн народився 25 жовтня (7 листопада) 1879 р. в с. Яновка Єлізаветградського повіту Херсонської губернії в сім'ї єврея-землевласника. Новоросія або Південна Україна колонізувалася прийшлим людом найрізноманітніших націй: німцями, сербами,греками. Тому ніяких особливих проявів націоналізму чи антисемітизму тут не було: євреї, як й інші, займалися хліборобством і ремісництвом, в Херсонській і Єлізаветградській губерніях у той час було близько 40 єврейських землеробських колоній з населенням 25000 ч. «Язык семьи и двора был русско-украинский»[1]. В автобіографічній книзі Троцького "Моя жизнь" можна знайти чимало сторінок з чудовими описами південно-української природи. А під час навчання в Одеському реальному училищі юний Лев навіть зайнявся перекладами байок Крилова на українську мову [3].

1890-ті роки були періодом поширення марксизму серед російської інтелігенції. Подібно до інших представників передової молоді, 17-річний Лев Бронштейн почав знайомство з соціал-демократичною літературою і в 1897 з кількома товаришами заснував в Миколаїві "Південно-російський робітничий союз", який розгорнув революційну пропаганду серед місцевих пролетарів. Малий досвід юних "революціонерів" вкоротив організації віку: 28 січня 1898 відбулись масові арешти, і Львов (його перший псевдонім) потрапив до Херсонської тюрми. Після дворічного ув'язнення його було заслано в Сибір.

Роки заслання були для Лева Давидовича періодом остаточного становлення як революціонера-марксиста. Він познайомився з місцевими і засланими соціал-демократами (М.Уріцьким, Ф.Дзержинським), увійшов до складу Сибірського с.-д. союзу і в 1902 р., виправивши фальшивий паспорт на ім'я Троцького, втік. Під час роботи в Самарському бюро Троцький інспектував с.-д. організації в Харкові, Полтаві, Києві й прийшов до невтішних висновків: після масових арештів "связи на юге были еще слабо налажены… налетом ничего сделать было нельзя»[4]. За наполяганням Леніна невдовзі Троцький нелегально через Кам'янець-Броди виїхав за кордон. Зустріч майбутніх вождів Жовтня була дружньою. Готуючись до II, фактично відновлювального з'їзду РСДРП, Ленін старанно добирав собі прихильників з числа молодих есдеків. Перша стаття Троцького з’явилась в «Искре» вже 1.11.1902, однак зробити його членом редколегії Леніну так і не вдалося з-за протидії Г.Плеханова. За свої яскраві виступи проти "м'яких" іскровців Троцький тоді навіть отримав прізвисько "ленінської дубинки". Але на самому з'їзді (липень-серпень 1903) він несподівано виступив проти ленінської формули §1 Уставу партії. Як відомо, саме це питання призвело до розколу РСДРП на більшовиків (група Леніна) і меншовиків (група Мартова). Перші воліли до створення жорстко централізованої, твердої партії, пристосованої до підпільної боротьби, другі - до більш широкої, еластичної організації типу західних соціал-демократій. Троцький, хоч і належав до радикалів, не сприйняв ленінських установ, бо у свідомості революціонерів тоді ще свіжими були спогади про таких екстремістів, як С.Нечаєв, які скомпрометували саме поняття "централізму" і "жорсткої партійної дисципліни". У запропонованій Леніним схемі жорстко централізованої партії Троцький відчув загрозу її перетворення у простий виконавчий орган при одноосібній диктатурі вождя, спрогнозувавши: «Партийная организация [тобто апарат] «замещает» собой партию, ЦК замещает партийную организацию, и, наконец, «диктатор» замещает собою ЦК... «Организация профессиональных революционеров», точнее, ее верхушка, является центром социал-демократического сознания, а под зтим центром – дисциплинированные исполнители технических функций»[2]. Як ми зараз знаємо, цей прогноз точно спрацював 20 роками пізніше, вже при Сталіні. Отже Троцький – меншовик (хоч і ненадовго). Для Істпарту сталінського зразку це якесь позорне тавро, а на ділі – член однієї з фракцій партії, що страшного?

Перша російська революція винесла Троцького на вершину популярності. Повернувшись у Росію, він повів активну пропагандистську діяльність і, коли у жовтні 1905 р. виникла перша Санкт-Петербурзька Рада робітничих депутатів, Троцький опинився в її керівництві (на виборах Президії Ради він отримав більш 300 голосів, а меншовики Д.Сверчков і П.Злиднєв - по 280 [5]), а після арешту Г.Носаря 26 листопада був обраний головою Ради. З грудня Рада була розігнана жандармами, Троцький знов арештований, знов засланий і знов утік. Почалась друга еміграція (1907-1917 рр.). Післяреволюційна реакція негативно вплинула на внутрішній стан партії. Як завжди після поразки, загострились протиріччя. «Вся наша партия разбилась на группы, подгруппы и фракции»,- відмічав Г.3інов'ев [6]. Саме до цього часу відносяться найгостріші суперечки Леніна і троїцького, найобразливіші епітети, якими вони обмінювалися.

Можливо, не всі співробітники колишньої головної газети СРСР знають, що вперше "Правда" почала виходити 3.10.1908 р. у Львові (згодом Відні) під редагуванням саме Троцького. Видавцем її була закордонна група Української Соціал-демократичної спілки, невеликої національної партії на чолі з М.Меленевським, що в 1904 відокремилася від Революційної Української партії й пізніше приєдналася до РСДРП (меншовиків). Троцький був талановитим журналістом і організатором, тому "Правда" скоро набула великої популярності. Більшовики на чолі з Леніним навіть спробували взяти її під свій контроль: після Січневого 1910 Пленуму ЦК РСДРП виділили фінансову допомогу в розмірі 400 франків (150 крб) щомісяця і делегували в редакцію свого представника Л.Каменева [6]. Але співробітництва не вийшло, наслідком чого став різкий виступ Леніна у січні 1911, який назвав Троцького "Іудушкою". Цей гостро-полемічний епітет потім довго експлуатувався вітчизняною сталіністською пропагандою, хоча сам Ленін ніколи не призначав цей текст до друку. Пізніш, у 1912, коли більшовики на Празькій конференції оголосили себе єдиною правильною РСДРП, а всі інші фракції – стоячими поза партії, Троцький відповів скликанням другої конференції – у Відні, на якій представники «інших» 7 фракцій створили об’єднаний «Серпневий блок». Міжфракційна гризня тривала. Переконавшись, що домовитись з Троцьким про газету не вдається, більшовики 5.5.1912 р. почали видавати свою "Правду", як масову робітничу газету. Скарги Троцького, що більшовики вкрали у нього популярну назву, залишились без результату [7]. Починаючи з 1912 р., на кілька років Троцький став постійним закордонним кореспондентом газети «Киевская мысль».

Частину протиріч зняла перша світова війна, що розпочалась в 1914 р. Троцький, як і Ленін, одразу зайняв певні антивоєнні позиції, за що його послідовно висилали з Австрії, Франції, Іспанії. Місця в Європі не залишалося, тому новий 1917 рік Троцький зустрів у США, де працював з Бухаріним у редакції газети «Новый мир». Лютнева революція покликала емігрантів додому, але для Троцького шлях виявився довгим – у Канаді він був затриманий англійською владою і місяць провів у концтаборі Амхерст. Колишні незгоди були забуті: після повернення Троцький працював пліч-о-пліч з більшовиками, на VI з'їзді РСДРП(б) був офіційно прийнятий до її складу і обраний членом ЦК (причому отримав 131 голос з 134, а Ленін - 133). Після липневих подій Троцький знов був ув'язнений, тепер вже Тимчасовим Урядом, під час осінньої більшовизації Рад звільнений, вже через 3 тижні очолив столичну Петроградську Раду, а невдовзі був обраний членом Політбюро ЦК РСДРП(б). Ніхто з сучасних серйозних дослідників вже не заперечує керівної і вирішальної ролі Троцького в організації і проведенні Жовтневої революції. До речі, в 1918 р. це визнав навіть Сталін: «Вся работа по практической организации восстания происходила под непосредственным руководством председателя Петроградского Совета Троцкого. Можно с уверенностью сказать, что быстрым переходом гарнизона на сторону Совета и умелой постановкой работы ВРК партия обязана прежде всего и главным образом тов. Троцкому»[8]. Тогочасні свідоцтва Д.Ріда, Л.Брайент, А.Вільямса неспростовно показують, що більшовицька партія називалась саме «партією Леніна-Троцького» (партією Леніна-Сталіна вона стала 10 роками пізніше)У новоствореному радянському уряді саме Троцькому Ленін запропонував посаду наркома (міністра) закордонних справ - традиційно другу за значенням.

О.Романчук, докладно, але тенденційно висвітлюючи виникнення українсько-радянського конфлікту наприкінці 1917 р., все ж таки наводить документ від 7.12.1917 р., що Троцький діяв цілком у дусі проголошеного більшовиками "права націй на самовизначення": запропонував Ставці прийняти українських представників, включити представників Центральної Ради до складу мирної делегації, "не чинить никаких препятствий передвижению украинских частей" тощо [10]. На переговорах в Бресті він офіційно визнав повноваження УНР, що і дало їй змогу укласти сепаратний договір з країнами Четверного союзу, хоча в той час Центральна Рада вже не мала фактично ані влади, ані території (українське військо й уряд залишили Київ у ніч на 26 січня, а мир був підписаний 27 січня 1918).

Діяльність Троцького на посаді наркома військових справ і голови Реввійськради донедавна теж викривлялася вітчизняною історіографією за неоригінальною методикою: всі перемоги й удачі приписувалися вищому керівництву на чолі з Леніним, зате у всіх поразках винен голова військового відомства «шкідник» Троцький. Будемо об'єктивні: всі перемоги і поразки Червоної Армії - заслуга саме Троцького. В 1922 в §41 Політичного Уставу РСЧА як аксіому було подано: «Тов.Троцкий -вождь и организатор Красной Армии. Стоя во главе Красной Армии, тов. Троцкий ведет ее к победе над всеми врагами Советской республики»[12]. Під час громадянської війни відомий «поїзд Троцького» накрутив більш 100000 км по фронтах, з'являючись в найнебезпечніших місцях. Навесні 1919 р. «поїзд голови РВР» прибув в Україну: 15 травня Куп'янськ, 16 - Сватове, 19 - Київ, де він виступив на засіданні ВУЦВК [9]. В той час на Донбаському фронті склалась важка ситуація: біла Добровольча Армія генерала А.Денікіна, накопичивши сили, перейшла у наступ, а фронт проти неї на лінії Маріуполь-Юзівка тримала З бригада 2 Української Червоної Армії на чолі з батьком Махно. Це напівпартизанське з'єднання, ослаблене тривалими боями і слабко озброєне (після заколоту Григорьєва більшовики побоювалися свого непевного союзника), не витримало удару. 19 травня у районі Гришино-Ясинувата фронт було прорвано і почався відступ.

Троцький з власного досвіду переконався в необхідності в умовах війни жорсткої централізації та дисципліни, тому він прохолодно ставився до партизанських методів війни, які панували в тодішній УЧА. В статті «Украинские уроки» він навіть підвів певну теоретичну базу: «Партизанство есть орудие более слабого... класса или угнетенной нации в борьбе с тем классом, которому принадлежит централизованньїй госаппарат. В этот период партизанство является прогрессивным фактором... Исторически прогрессивное значение партизанской борьбы прекращается там, где угнетенный класе берет в свои руки государственную власть» [13]. Тому виправлення стану Троцький почав з "викорінення партизанщини". Він заборонив проведення Махном місцевого з'їзду селян, розгортання «непокірної недисциплінованої бригади в дивізію під тим же командуванням» і пригрозив перебіжчикам до Махна розстрілом. Під його впливом Рада Оборони УРСР 25 травня ухвалила рішення про "ліквідацію Махна". Момент був обраний невдало: Махно образився і пішов у відставку. 2 червня відбулась телефонна розмова Троцького з Махном, в якій нарком наказав комбригу розтягнути військо ще на 100 верст до Слов'янська, щоб закрити прорив. Батько категорично відмовився, посилаючись на відсутність сил. Троцький наполягав. Махно вибухнув лайкою. Зв'язок урвався. Мотаючись тоді між Харковом і Луганськом, Троцький видав низку наказів про знищення махновщини. Фронт розвалився, і Денікін почав свій "марш на Москву".

(продолжение следует)

Profile

tov_trotsky: (Default)
товарищ Троцкий

July 2017

S M T W T F S
       1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 08:08 pm
Powered by Dreamwidth Studios